Отчего был слеп непонимающий,
Как же ты такое мог не знать,
Что теряет вовсе не теряющий,
А не знающий, чего искать.

Одна людина вже півтора року ( це те, що на моїй пам’яті) жаліється на те, що вона не знає, чим хоче займатись в житті. Час летить, а це речення залишається незмінним : «Як же я можу йти кудись працювати, якщо я не знаю, чого хочу?»
І людина дозволяє нести себе по життю як кораблик… і врешті-решт не докладає ніяких зусиль, щоб щось змінити в своєму не надто надійному теперішньому та майбутньому.
Ми можемо говорити про це годинами з періодичністю раз на три місяці. І кожного разу я чую: «Не знаю, не знаю, не знаю. Я намагаюсь, щось придумати, але я нічого не хочу»
Мені здається, що ситуація невизначеності з власними цілями і заняттям, в якому ти хочеш себе реалізовувати, дуже неприємна і складна. Якийсь час ти живеш ніби безцільно. Ти не можеш розвивати себе в потрібному напрямку. Ти чекаєш «щасливого випадку» і покладаєшся на те, що він підкаже тобі, куди йти далі. Але в той же час ти не маєш власного вибору і стрибаєш по цим випадкам ніби по кочкам на болоті, вірячи в те, що вони і є потрібним варіантом розвитку подій і це доля. Якби ж то…

  Гадаю, цю проблему можна спробувати вирішити за допомогою навмисного розширення зони «життєвих ситуацій», свого оточення.
На прикладі цієї людини можу пояснити це так:
Він намагається генерувати, віднайти своє «Хочу» зсередини себе. Він думає про це, фактично сидячи вдома. Він шукає логічні шляхи, складає цілі списки можливостей (сподіваюсь) і відсікає усе аргументами. Його розум править бал.
Але він так мало розширяє кордони зовнішнього світу і не вивчає його можливості. Нові життєві ситуації дають можливість відчути свою реакцію на них і деякі події можуть стати знаковими і душа відгукнеться : «Хочу цього!»
А якщо людина ходить одними самими дорогами, їздить відпочивати в одне й те саме місце, спілкується з одними й тими самими людьми, що не несуть з собою нічого нового, ходить по одних і тих самих сайтах і читає книги схожі між собою, то шанси відчути раптове «осяяння» досить невеликі. Якщо тривалий час не виходить продукувати ідеї самостійно, зсередини себе, то треба відкриватись на щось нове…робити щось неусталене…може навіть непередбачуване для себе…
Сашка ніколи б не знала, що їй так подобатиметься літати на дельтапланах, якби одного разу не спробувала…
Віра не придумала б бути тренером по фітнесу і заробляти зараз на цьому стільки грошей, якби одно разу не полінувалась піти ним займатись, а потім вивчитись на курсах тренерів.
Ці  «якби» можна продовжувати безкінечно. Та й самі знаєте. Випадковість? Доля?

Та ні, просто треба встати з дивану і ДІЯТИ!

Ходити незнайомими вулицями, в незнайомі заклади, відвідувати якомога більше подій, присвячених абсолютно різним темам, говорити з новими людьми про те, чим вони займаються, чути чужі ідеї, збирати свої, спостерігати за успішними людьми і способами заробляння грошей, робити те, що ніколи не робив, бути активним і цінувати час, робити дні продуктивними.

 Тоді душа сама відчує, чого вона хоче.